Нате, Вам, чорнобильці, ще одну програму, а гроші Бог дасть

У місті Коростені Житомирської області відбулося друге засідання Чорнобильського форуму економічного розвитку. Його організатори – Чорнобильська програма відродження і розвитку ООН в Україні та українські партнери

Люди втікають – проблеми залишаються

Дванадцять областей України – половина країни! – постраждали від Чорнобильської катастрофи, і найбільше – Житомирщина. На враженій радіацією території мешкає понад 3 мільйони людей. Другий секретар посольства Японії в Україні Мінаміно Дайзуке зрозумілою українською мовою сказав, що і раніше бував у зоні забруднення і бачить – через 20 років після катастрофи залишаються ті ж проблеми. Гірка, але правда: крім авральних заходів – будівництва такого-сякого саркофагу та сумбурного переселення людей, задля наживи ділків і чиновників, нічого не зроблено.

Коростень – найбільше в Україні місто, яке постраждало від Чорнобильської трагедії. Міський голова Володимир Москаленко по суті погодився з японським дипломатом. Проблеми, на думку мера Коростеня, вивчені, але не так вирішуються, як хочеться. Коростень відзначається найвищою в області захворюваністю, зокрема дітей, люди знервовані, незадоволені, намагаються покинути зону, синдром Чорнобиля передається молодому поколінню, тим, хто народився після катастрофи. І дехто за кордоном сміє твердити, що ми перебільшуємо наслідки катастрофи, роздуваємо радіофобію.

“Не мають серця ті, хто каже, що ніяких проблем тут нема”, - різко сказав коростенський мер. Іноземцям вигідно так думати – не треба витрачатися на підтримку України. Боязко інвестувати щось в її економіку, насторожує політична нестабільність, настороженість посилилась після ліквідації особливого режиму інвестування територій пріоритетного розвитку. “Де взяти інвестиції?” – запитував Володимир Москаленко і не почув відповіді.

Гостроту проблеми інвестицій в економіку потерпілих районів підкреслив заступник голови облдержадміністрації Микола Черненко. Якщо на Житомирщині останнім часом створено 32 тисячі робочих місць, то на зону ураження припадає менше третини цієї кількості, а в Народицькому, Луганському районах не створено жодного нового робочого місця. Про будівництво промислових підприємств на віть говорити не доречно.

Це для нас Коростень та сусідні з ним райони – древлянські землі, початок нашої історії, української держави. Це наші вуха сприймають імена князів Мала, Ігоря, княгині Ольги як піднесену ораторію. Іноземці мають свої імена, свою історію і свої капітали, якими не хочуть ризикувати.

Є багато розчарувань. Так обережно оцінив причини прохолодного ставлення іноземних інвесторі до України експерт програми розвитку ООН (ПРООН) польський професор Єжи Осетинський, презентуючи третю доповідь комісії “Блакитної стрічки” для України. Професор дав чимало цінних порад, зокрема – заповнити прірву в рівні життя між Україною і Європою, забезпечити макроекономічну стабільність, поліпшити соціальну політику, створити сприятливе середовище для інвестицій і бізнесу.

Спробуємо? А чом би й ні? Тільки деприватизація дуже погіршила інвестиційний клімат в Україні. Клімат, як і все на світі, змінюється, але надто повільно. Та, крім клімату, каже професор, є ще й інші несприятливі обставини. Зиск від монополій, наприклад, потрапляє до кишень окремих осіб – а не до державної кишені.

Грошей не було, нема, і не буде

До цього року існувало багато чорнобильських програм. На 2006-2010 роки уряд пропонує одну, зате комплексну. ЇЇ всеохоплюючий зміст розкрила на форумі директор департаменту Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Олена Кутова.

Нічого не упустили в тій програмі. Найголовніший пункт, на мій погляд, - змінити психологію чорнобильців, які повинні відмовитись від ганебного становища утриманців і перейти до самозабезпечення. А далі вже можна поставити і економіку, і соціальні гарантії, і медичне обслуговування, і переселення людей з забруднених земель на чисті, і перегляд системи пільг для чорнобильців і т. д. аж до соціально-психологічної реабілітації населення зони. І навіть вказані джерела фінансування програм: з державного і місцевих бюджетів, а також залучення позабюджетних коштів.

Автори чомусь не насмілилися конкретизувати джерела фінансування, вказавши, скільки коштів надійде з кожного джерела і якою буде загальна сума. Хоча б назвали, скільки дадуть на програму наступного року, проект бюджету вже в парламенті.

Програму розробляли, не в стелю дивлячись, а в закон про статус і соціальний захист потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Закон виконується, як завжди, сказав начальник відділу Міністерства праці та соціальної політики Володимир Васько, відсотків на 30. Фінансових ресурсів не було, нема і не буде. Щоб виконувати закон, треба 30 мільярдів гривень – для державного бюджету України сума фантастична.

Узаконений лабіринт

Той закон, продовжував, Володимир Васько, не те що виконувати важко – важко зрозуміти. Є статті, які і не збирались виконувати. Закон передбачає понад 50 видів пільг. Скажемо, абсурдна 37-а стаття обіцяє компенсації за обмежене вживання продуктів харчування, виробництво яких у забрудненій зоні не рекомендоване.

Які ж то обмеження. Не тримати корів і не пити власне молоко? Тримають, п’ють, сир-масло їдять, іншим продають.

До кінця наступного року переселенцям із зони обіцяють сповна виплатити компенсації за виплачене майно. Пора, ой давно пора, але тим, хто насправді втратив. Є побоювання, що компенсації отримують не ті люди, які насправді втратили, а ті, хто ближче до влади. У списках претендентів на компенсації 25-30 відсотків – це спадкоємці потерпілих, які не покидали зони і тому не втратили майна.

Чиновник свого не упустить

Ми мусимо враховувати реальні можливості соціального захисту чорнобильців і допомагати в першу чергу тим, кому найскрутніше. Бо всім не допоможімо – грошей не було, нема і не буде.

На забруднених територіях України мешкає 600 тисяч дітей. За законом школярі щороку мають отримувати безкоштовні путівки в оздоровчі заклади. Але тільки близько чверті школярів ощасливлені цим правом, і серед щасливців найбільший відсоток становлять діти чиновників і їхніх родичів.

На користь чиновників постаралися мешканці потерпілих районів Житомирщини. Вони перші звернулися до судів, добиваючись, щоби їм у повному обсязі виплатили допомогу на чисте харчування (сміх і сльози: щомісяця чорнобильська душа на чисте харчування отримує дві гривні з копійками, в десятки разів менше, чим належить). Усі таки позови до судів задовольняють, але тільки незначна частина судових рішень виконується – грошей катма. В першу чергу повні суми на чисте харчування, каже Володимир Васько, виплачують суддям, судовим виконавцям, прокурорам, працівникам держадміністрацій, іншим чиновникам.

Така влад не упустить нагоди реалізувати нову чорнобильську програму на свою користь. Задоволення особистих інтересів чиновництва полегшується тим, що чорнобильські кошти розкидані по різних міністерствах (з надзвичайних ситуацій, праці та соціальної політики, охорони здоров’я). Задля маси потерпілих доцільно відродити спеціалізоване міністерство і там концентрувати всі кошти на здійснення програми. Це не убезпечить від зловживань, але, принаймні, полегшить контроль за витрачанням бюджетних коштів.

Не треба розплющувати очі

Керівники потерпілих регіонів на форумі намагалися визначити пріоритетні напрями своєї діяльності. Міський голова Коростеня Володимир Москаленко до пріоритетів зачислив надання населенню достовірної і зрозумілої інформації.

- Дайте людям індивідуальні прилади для вимірювання радіаційного фону, і це завдання майже виконано, - зауважив я.

Володимир Васильович з пропозицією не погодився. На його думку, що на перестороги не зважаємо. Всі знають, що збирати в зоні заборонено, проте збирають, вживають, гостей частують, продають.

Радянська влада робила все для того, щоби люди очей не розплющували. Народові на всі випадки життя достатньо було комуністичних гасел. Продавати населенню засоби індивідуального контролю радіаційного фону і поширювати правдиву інформацію про справжній стан навколишнього середовища категорично заборонялося. Очевидно, заборони досі діють, інакше підприємці давно завезли б лічильники з Японії чи налагодили їх виробництво в Україні.

І наша влада боїться інформованості населення. Доречніше говорити по менталітет влади, а не пересічного мешканця чорнобильської зони.

Ігор Бездітний

Житомирська область